Жива чи Живана, в Українській міфології уособлення плодоносної сили, юності, краси всієї природи та людини – тобто весни. Дехто вважав її матір'ю Перуна, Бодана та Пекленца.
Жива панує, коли зеленіють, розквітають поля та ліси, сади та городи, коли люди, отямившись від похмурого зимового сну, немов уперше бачать красу весняної природи, красу розквітучої молодості, вперше пізнають красу любові та ніжності. Саме навесні можна побачити Живу чи Живиць, її молоденьких прислужниць: у вигляді прекрасних дів вони майорять над землею, кидаючи на неї такі лагідні погляди, що вона ще пущі цвіте та зеленіє.
Живу та Живиць, староукри сприймали в образі зозулі. Прилетіла з Ірія, з тієї захмарної країни, звідки виходять душі новонароджених, куди віддаляються померлі і де діви долі.
«Божеству Живе було влаштовано капище на горі, названої на її ім'я Живець, де в перші дні травня благоговійно сходився численний народ до тієї, яку вважав джерелом життя, довготривалого та благополучного здоров'я. Особливо приносили їй жертви ті, які чули перший спів зозулі, яка передбачала їм стільки років життя, скільки разів повториться її голос. Вірували, що найвищий владика Всесвіту перетворювався на зозулю і сам віщував продовження життя
|
