Об игре
Новости
Войти
Регистрация
Рейтинг
Форум
2:59
1403
 online
Требуется авторизация
Вы не авторизованы
   Форумы-->Кланы-->
1|2|3|4|5|6|7|8|9|10|11|>|>>

Автор#783 Rutenia [боевой клан]
Для моря твоїх людей
Берегів тепер не найти...
Він оспівує оголений великий ритм, інстинкт руху:
Я чую, як ти ростеш,
Я чую, як ти встаєш,
Як люди твої ідуть...
Мені не встид носить кайдани
За нарід, волю і братів.
Та встид золочені жупани,
Носить найнявшись до катів!
Вогнем палає Україна,
Тече Дніпром невинна кров,
І грізно кличе всіх до бою,
До бою кличе сурма знов.

Тепер не спинимось в Полтаві,
І не втече від помсти кат.
Від гір Карпат
аж до Кавказу
падлом
вкриєм шлях!

Вогнем палає Україна
Від гір Карпат аж до Кубань,
І грізний Помсти Дух
надходить…
«Вкраїно! – кличе. –
Знов повстань!»
А чиї словеса якщо не секрет?
для Цезар:
Красиво...
Пиши ще щось, для натхнення)
Дійсно не погано написано :)
для Kastian
нажаль це не я писав
непогано. Як читав перший уривок ніяк не міг зрозуміти до чого він тут. Тре було зразу весь кидати, а не розтягувати задоволення :)
для Цезар:
а хто?
для Цезар:
Напиши автора, або ыншы його роботи покажи - ми б почитали.
Всім героям доброго ранку та чудових боїв.
Сидів без діла Бог уже віками
і, щоб розвіяти сумні свої думки,
бенкет він влаштував з товаришами...
Прийшов лиш той, що полюбля гріхи.

вони ще почекали трохи інших-
й за столи сіли - як не як,
їді такій і пропадати грішно:
і борщ був там, і сало, і коньяк...

по чарочці підняли, там - по другій,
помалу розв язались язики:
один одного називають кумом,
хоча не раз вони вже були вороги.

за чаркою (бо знає вже якою!)
кохання схвилювало їх обох.
"кохання є - де в ми́рі двоє"-
ледь лепотів сп янілий Бог.

"ні, я не згоден,- мовив Демон.-
дивись, я покажу тобі!"
він вийняв серце із кишені-
"візьми, потримай на руці."

і серце на долоні в Бога
враз опинилось. Світе мій!
льодо́ва в нього прохолода
і рівномірний в нього бій!

"ти бачиш,- Демон мовив гречно.-
це серце спокій любить, лад,
воно й кохає лиш безпечно,
а - щось не так - слова назад.

воно не любить - тільки тліє,
радіє тихому життю,
його кохання гріть не вміє
і гасне навіть від дощу.

Коханню буть!"- раптово Грішний
відірвав у серця шмат.
воно забилось бідолашне:
тук! так! - і все не в такт.

"тепер, дивись, як воно б ється
за половиночку свою!
хоча й страждає - не здається!
тук! так! люблю! люблю!

і кровоточить, і сумує,
немилий йому увесь світ,
але невпинно тук-бубнує!
вогнем своїм розтопить лід!"

"не згоден я!"- сказав Всевишній
і шмат до серця знов приклав,
воно, раптово, раз - затихло
і стукіт десь його пропав...

з тих пір серденько те терзають
на небі Демон і Всевишній,
та до тепер вони не знають,
яке кохання найсильніше.
В жодному іншому клан-топіку небачив таких прекрасних віршів, браво!)
Перевірив досвідом, крім як втрьох в кзс знести неможуть))
Зустрілись ми у клекоті війни,
Була у нас одна на двох ідея.
І раптом серед чорної весни
Розквітла почуттів п'янка лілея.

Благала ти - "До серденька прилинь,
Віддам тобі кохання неповторне."
Але мене вже кликала Волинь
Під знамено УПА червоно-чорне.

Алярми, рейди, вишколи, бої,
Гірка розлука вбила клин між нами.
Чи ще побачу коси я твої,
Чи ти вже замордована катами?

Чи будуть знов побачення в саду,
Коли рожевий цвіт скидає вишня,
Чи я прошитий кулею впаду
Нескореним орлом на землю грішну?

Та знов наказ. Веде нічна зоря
Розбитими дорогами Полісся.
Ми не раби, ми діти Кобзаря,
Покликала у бій свободи пісня.

І крізь виття есесівських машин
І відблиски палаючих фільварків
Світив мені вогнем ясних жоржин
Ласкавий погляд милої Мольфарки.
То чиї ж все-таки твори? Гарно написано ніде раніше не зустрічав
Я бачив смерть народних тих героїв.
Се близько нашого села було.
В бою не вистачило їм набоїв,
Кіннота ж обсідала навколО;
Живих численний ворог обеззброїв,
І от їх триста привели в село,
І там на суд поставили юрбою
На смітнику широкім за корчмою.

Тут судовий процес провадять так:
Кати, - вони ж і судді й комісари, -
Знімають із підсудного сіряк,
Чи там кожух, так само й шаровари,
А чоботи найперш, бо то є знак
Злочинності, що заслугує кари;
І як скінчиться процедура та,
То присуду ніхто вже й не чита.

І трьом сотням отих не довго ждати
Прийшлось кінця розправі судовій:
Зняли «зізнання» з них, тоді лопати
Та заступи дали до рук мерщій,
Щоб поспішилися самі копати
Велику яму на спочинок свій.
Скінчивши працю ту, вони край ями
Спокійно стали всі двома рядами.

Як кулемети ближче підтягли,
Здригнулась покликами бранців лава:
«Розбійники! ми смерть од вас найшли,
Та не поляже наша честь і слава,
Ми вічної заслужим похвали,
Ви ж - згинете, як та мара кривава,
І проклянуть вас у потомний час
Усі, хто тільки житиме по вас!»

Так не зігнулись лицарям коліна
Перед катами в час останній сей.
Мовчали вороги. Грізна хвилина!
І враз з усіх намучених грудей
Прорвалось: «Ще не вмерла Україна», -
Як неньці дар останній від дітей.
Хвилина ще - і гімн святий покрили
Торохкотінням хижим скоростріли *.

Попадали нещасні вояки,
Немов трава, підтятая косою,
Або як збиті градом колоски,
І стали яму наповнять собою.
Хто падав мимо, тих большевики
Рушницею скидали чи ногою.
І хутко яма стала повна вщерть.
Така була повстанців наших смерть.

Та в тій братерській ямі, повній трупу,
Не всі були вже мертві: поспішив
Їх поскидати кат усіх на купу.
Один із недострілених ожив,
І, вилізши, подався в нічку глупу
Шукать собі живих товаришів.
З новим загоном рушив він до Буга;
Там, може, смерть його настигне друга.
Зродились ми великої години
З пожеж війни, із полум'я вогнів,
Плекав нас біль по втраті України,
Кормив нас гнів і злість на ворогів.

І ось ми йдем у бою життєвому -
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.

Не хочемо ні слави, ні заплати.
Заплатою нам - розкіш боротьби!
Солодше нам у бою умирати,
Ніж жити в путах, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди,
Не сміє брат на брата йти у бій!
Під синьо-жовтим прапором свободи
З'єднаєм весь великий нарід свій.

Велику правду - для усіх єдину,
Наш гордий клич народові несе!
Вітчизні ти будь вірний до загину,
Нам Україна вище понад усе!

Веде нас в бій борців упавших слава.
Для нас закон найвищий - то приказ:
"Соборна Українська держава -
Вільна й міцна, від Сяну по Кавказ".

(Олесь Бабій у 1929 р. в Парижі)
клас) цезар - молодець)
1|2|3|4|5|6|7|8|9|10|11|>|>>
К списку тем
2007-2024, онлайн игры HeroesWM